«Лінія Лосади» і «вигоряння»: як бути мотивованим і не «згоріти»?

«Лінія Лосади» і «вигоряння»: як бути мотивованим і не «згоріти»?

Мотивація команди стартапу — серйозне питання: скільки молодих компаній розвалилося через занепад духу — не злічити! Як же підтримувати бойовий настрій, коли моментального успіху досягти не вдалося, а працювати треба?

У роботі будь-якої команди бувають спади і підйоми. Ефективність праці та продуктивність робочої групи багато в чому визначаються плідністю кожного члена команди. Водночас результативність окремого співробітника безпосередньо пов’язана з його мотивацією і станом духу. Таким чином, від настрою кожного окремого члена команди залежить успішність проекту загалом.

Вихід стартапу на IPO чи стадію прототипу може забрати чимало часу. А тривала напружена робота без відчутних результатів призводить людей до так званого «вигоряння» — фізичного і психічного виснаження із безліччю можливих проявів, від неуважності до депресії та психосоматичних розладів. Тобто сама робота стартапера пов’язана з ризиком виникнення станів, які призводять до негативних наслідків для психічного здоров’я, а вони можуть стати причиною фіаско проекту. І це зачароване коло слід неодмінно розірвати!

Тривала напружена робота без відчутних результатів призводить до ефекту «вигоряння»

До команд сучасних стартапів входять люди різного ступеня підготовки, з різними темпераментами, різної спеціалізації. Очільник команди має враховувати особистісні аспекти під час формування колективу і задля правильної його мотивації у процесі роботи. Йому треба дібрати ключ до кожного члена команди, щоби допомогти співробітникам усвідомити важливість їхньої роботи і вміло окреслити горизонти розвитку проекту загалом. При цьому кожен член команди може також усвідомлювати потребу в мотивації.

Перефразувавши відоме прислів’я, можна сказати: на боса покладайся, а сам праці не цурайся. Наші можливості не безмежні, тому кожен має самостійно дбати про психічну гігієну під час роботи і відпочинку. І підтримування бадьорого, позитивного настрою насправді не повинно залежати від зовнішніх факторів, від того, чим ви зайняті, хвалять вас або ганять, чи досягаєте ви швидких позитивних результатів у своїй діяльності або ж граєте на перспективу.

Коефіцієнт Лосади

Зараз в інтернеті знову популярна теорія, котру висунув психолог чилійського походження Марсіаль Лосада разом з американською психологинею Барбарою Фредріксон. Ця концепція виражена в коефіцієнті Лосади — за ім’ям автора, який і вивів чисельний показник «процвітання».

Як заохочення впливає на мотивацію?

Марсіаль Лосада, котрий працював у сфері позитивної психології, стверджував, що існує оптимальне співвідношення між кількістю позитивних і негативних емоцій, за якого людина «розквітає» — відчуває підйом сил і бадьорість духу, працює ефективніше. І за відсутності цього «магічного» балансу позитиву і негативу людина «в’яне». Якщо говорити про конкретні показники, то, на думку Лосади і Фредріксон, для «розквіту» людина має отримувати в 2,901 разу більше позитивних емоцій, ніж негативних. Роботу, присвячену цим дослідженням, було опубліковано 2005 р. в журналі American Psychologist. Барбара Фредріксон, використавши підготовлені викладки, навіть написала вельми популярну книгу «Позитивність».

Загалом робота психологів була добре прийнята у 2000-х, на неї посилалося багато науковців, у популярній пресі вийшла сила тематичних публікацій штибу «Правило „3 до 1“ змінить ваше життя». І на базі цієї ж теорії було розроблено чимало концепцій з управління персоналом, мотивації в робочих групах. Кожна з них ґрунтувалася на такому принципі: заохочуй (так чи так) співробітників утричі частіше, ніж свари чи карай, і колектив працюватиме з вищими продуктивністю та ефективністю.

В основу теорії лягли припущення Барбари Фредріксон, яка здійснила дослідження і дійшла висновку про благотворний вплив позитивних емоцій на людину. Партнер по науковій роботі Марсіаль Лосада, зі свого боку, використавши напрацювання колеги, застосував до емоційних показників математичні методи, зокрема диференціальні рівняння з гідродинаміки, і вивів, що співвідношення «позитив/негатив» для «процвітання» людини має бути в діапазоні від 2,901 до 11,634. Тобто лише переважання позитивних емоцій приблизно в 3–11 разів над негативними змусить людину «цвісти» — в розрізі робочих процесів це означає високу ефективність і значну продуктивність праці.

Точне значення коефіцієнта Лосади вченим обґрунтувати не вдалося

На жаль, попри те що спостереження Барбари Фредріксон, можливо, і правильні, точне співвідношення вченим обґрунтувати не вдалося. Як стверджують критики теорії, математичні викладки, наведені в науковій роботі, було зроблено некоректно, а крім того, в методі розрахунків автори припустилися кількох концептуальних помилок. Зокрема, про хибні викладки та підходи повідомив американський психолог Нік Браун; щоб довести безпідставність теорії, він заручився підтримкою відомого фізика Алана Сокала і психолога Харріса Фрідмана.

Ефект «вигоряння»

Прикро, коли струнка теорія розвалюється на кавалки і виявляється, що не можна просто давати людям більше позитиву, щоби підвищити мотивацію і домогтися небувалих результатів від команди загалом і кожного її члена зокрема. На думку різних фахівців, тривала робота навіть високомотивованого співробітника, якщо вона не дає відчутних плодів, може спричинити «вигоряння». Сучасна людина, спеціаліст, зайнятий в інноваційній діяльності, також часто піддається техностресу. Ці два ефекти можуть накладатися один на один і призводити до сумних наслідків.

Термін «вигоряння» вперше використав у статті для спеціалізованого видання американський психолог Герберт Фрейденбергер 1974 р. — публікація «Вигоряння персоналу» (Staff Burn-Out) стала першою значною віхою в систематичному дослідженні цього явища. Учений спробував описати ті почуття — емоційні та фізичні, — які він та його колеги мали під час інтенсивної клінічної практики в 1960–1970-х на безоплатних засадах.

Передусім до «вигоряння» схильні працівники соціальної сфери

Класичне визначення феномена «вигоряння» — це стан утоми або розчарування, коли до очікуваного позитивного результату не призводить самовіддана робота над чим-небудь. Спочатку цей синдром виявили в масовому порядку у працівників соціальних служб: трудівники соціальної сфери за покликом серця допомагають людям, часто-густо — за невисоку зарплату. Згодом, коли втома накопичується, а люди, яким потрібна допомога, продовжують по неї звертатися, соцпрацівники починають відчувати симптоми, властиві «вигорянню».

Але в міру дослідження такого стану психологи стали помічати «вигоряння» у людей, зайнятих не лише в соціальних службах, а в більшості сфер діяльності. Адже «вигоряння» настає не від того, чим займаєшся, а від того, наскільки ретельно займаєшся цим і який результат. Людина, яка вирішила стати стартапером чи просто розпочати свій бізнес, є ідеальним «ґрунтом» для прояву симптомів «вигоряння»: успіх до новачків приходить не зразу, а гарувати їм доводиться як той чорний віл.

Сьогодні у психології популярні теоретична модель та інструментарій, розроблені американськими психологами Христиною Маслач і Сьюзен Джексон. Вони виділили три головні варіанти прояву ефекту «вигоряння» на роботі — це не лише класичне емоційне виснаження, а й деперсоналізація, а також відчуття відсутності особистих досягнень у робочій царині (додамо від себе — навіть коли такі досягнення є).

Ознаки «вигоряння»: емоційне виснаження, деперсоналізація, відчуття відсутності досягнень

Всі три прояви можуть бути ознаками багатьох психічних розладів, але коли день у день рук не покладаєш, аби вивести стартап на рівень прототипу, відчуття втоми поступово наростає. Схвалення, дрібні успіхи та інші позитивні фактори минають непоміченими, як дні та ночі у поета, і правило Лосади (котре, як ми вже знаємо, ніяке не правило), не діє зовсім — унаслідок деперсоналізації, приміром, людина не відчуває всього, що з нею відбувається, а ніби спостерігає збоку.

Шанси відчути на собі ефект «вигоряння» сьогодні зростають з огляду на те, що енергійний працівник порівняно нових сфер діяльності завдяки сучасним технологіям здатний виконувати свої обов’язки завжди й усюди: включитися в робочі процеси можна зі смартфона із будь-якого місця планети (що, зрозуміло, додає стресу і наближає «вигоряння»). Технології в цьому випадку відіграють погану роль, адже підвищують нашу продуктивність. І ми вимагаємо від себе дедалі більше — навіть виконавши заплановані завдання, ми намагаємося зробити ще трохи, і ще, і ще… поки не зляжемо з нервовим і психічним виснаженням. Ресурс людини, на відміну від машин, доволі обмежений, і для відновлення сил — моральних і фізичних — нам потрібно чимало часу, про що ми інколи забуваємо…

Вписати роботу в життя або життя в роботу?

Отож, якщо ви відчуваєте брак мотивації, щоб рухатися вперед, або ще гірше — почуваєтеся на межі «вигоряння», то вам слід переглянути своє ставлення до життя і роботи. Ознак того, що час вже зупинитися і задуматися про те, як жити далі, може бути багато. Перша з них: ви кожен день бачите (сприймаєте всерйоз) тільки роботу, а час, коли ви не працюєте, витрачаєте лише на те, щоб упасти й спробувати відпочити від роботи. Наступна ознака «вигоряння» очевидна: якщо починаються проблеми зі здоров’ям, хвороби переходять у хронічну стадію або загострюються старі недуги — час бити на сполох. Це фізичні симптоми, але є і ментальні сигнали, прояви з боку психіки та нервової системи.

Так, явна ознака «вигоряння» — відсутність або неприйняття власних досягнень: вам може здаватися, що в інших усе виходить, а ви просто плинете за течією, марнуєте життя, у вашому житті немає щастя, радості, [підставте свій варіант]. Ще один ментальний аспект «вигоряння» — хронічна втома, нездатність зосередитися та інші, начебто, безпечні симптоми, які насправді є провісниками серйозніших фізичних і психічних проблем.

Отже, ви відчули «вигоряння» або його наближення. Проблема виявлена. Ви зробили перший крок — настав час складати план і діяти. Багато чим боротьба із проявами «вигоряння» подібна до усунення наслідків техностресу, про які ми розповідали. Але такі методи не допоможуть знайти мотивацію для подальшої роботи, тому тут потрібні інші підходи.

Звичайно, і в разі техностресу, і в разі «вигоряння» слід навчитися відпочивати. Морально налаштувати себе на відпочинок, відключитися від робочих завдань і перелаштуватися на релаксацію, відновлення сил — пасивне чи активне. Цю навичку має не кожен, але розвинути її необхідно буквально всім, незалежно від сфери зайнятості.

Другий спосіб описує популярна максима: «Якщо ви продовжите робити те, що ви робите, ви будете мати те, що ви маєте». Суть у чому: якщо ваша діяльність (чи бездіяльність) у результаті призвели до стресу, «вигоряння», якщо ви втратили мотивацію, значить, вам треба щось змінити: почати працювати по-іншому, змінювати звички — зокрема сон, їжу, дозвілля. Зламавши шаблони виконання своїх рутинних завдань, ми змінюємо не тільки «рутину», але також починаємо усвідомлювати, що життя може бути іншим, — наш мозок починає перебудовуватися, шукати нове навколо, включається в роботу. Саме сприйняття змінюється, ви починаєте бачити і усвідомлювати навколишній світ у його розмаїтті. Ви зрештою виходите із зачарованого кола, в яке вас завели звичайний розпорядок дня і усталені звички.

І, можливо, головний спосіб позбутися «вигоряння» і втрати мотивації в роботі (а точніше — не дійти до «вигоряння» зовсім) — це зануритися у процес і бачити успіхи в завершенні окремих етапів, а не закінчення великого проекту загалом. Якщо повернутися до початку історії про дослідження «вигоряння» у лікарів, то там проблема була саме в цьому: висококласні фахівці з бажанням зробити планету здоровою попри всі зусилля не могли зупинити потік пацієнтів, які хотіли отримати безкоштовну медичну допомогу. У цьому контексті, з урахуванням правила «занурення у процес», лікарі мали б зосередитися на кожному окремому випадку одужання конкретного пацієнта і не намагатися досягти неможливого — не прагнути щодня зробити здоровими всіх людей. Реальні цілі, реальні плани та увага до успіхів на шляху до їхнього досягнення — основа здорової психіки.

Як то кажуть, довга путь починається з одного кроку. І для досягнення найграндіозніших цілей досить усвідомлено зробити цей перший крок, а далі — тільки продовжувати подорож і не думати про ту кількість кроків, які ще належить зробити.