«Мозок матеріальний»: Ася Казанцева – про третю книгу і лекції в Україні

«Мозок матеріальний»: Ася Казанцева – про третю книгу і лекції в Україні

Наукова журналістка і нейробіологиня Ася Казанцева розповіла «Дому інновацій» про нову книгу і про те, яке воно – займатися популяризацією науки й не бути вченою.

У січні Київ відвідала Ася Казанцева, російська наукова журналістка і нейробіологиня, авторка книжок «Хто б міг подумати! Як мозок змушує нас робити дурниці» і «В інтернеті хтось помиляється! Наукові дослідження дискусійних питань». Першу з них 2014 р. відзначено премією «Просвітитель». Обидві книги випущено і українською мовою видавництвом Vivat.

В Україні Ася Казанцева відома не тільки своїми книжками, а й активною громадянською позицією: 2014 р. вона закликала своїх читачів у соцмережах виходити на мітинг проти вторгнення Росії до нашої країни й відкрито засуджує політику російської влади щодо України.

Нинішня лекція журналістки про те, як працюють пам’ять і навчання, зібрала повний зал у коворкінгу IZONE. «Я втекла до Києва, щоб не писати нову книгу», – жартувала вона.

Утім, третя книга вже готується. Про роботу над нею Ася Казанцева розповіла «Дому інновацій». Крім того, відповіла на питання, як воно – займатися популяризацією науки й не бути вченою.

«Мозок матеріальний»: Ася Казанцева – про третю книгу і лекції в Україні «Мозг материален»: Ася Казанцева – о третьей книге и лекциях в Украине

Про фах наукового журналіста

Я займаюся науковою журналістикою десять років, від моменту закінчення біофаку в 2008 р. Мені пощастило прийти до цієї сфери, коли вона тільки-но починала відроджуватися після провалу в дев’яностих. Саме із цим пов’язана моя професійна успішність: я починала тоді, коли наукових журналістів було обмаль і попит дуже перевищував пропозицію.

З найперших днів було зрозуміло, що наукова журналістика – це найкраща професія, яка у мене тільки могла би бути

Ранній прихід у професію – це вдалий збіг обставин. Мій перший працедавець випадково знайшов мене в ЖЖ, але з найперших днів було зрозуміло, що наукова журналістика – це найкраща професія, яка у мене тільки могла би бути. Сучасний британський філософ Вільям Мак-Аскілл рекомендує під час вибору професії звертати увагу на чотири параметри:

1) наскільки серйозна і важлива проблема, яку ви думаєте розв’язати;

2) наскільки вона занедбана, винесена зі сфери суспільної уваги;

3) наскільки вона піддається впливу, чи є шанс зробити помітний особистий внесок у її розв’язання;

4) чи відповідає робота над цією проблемою вашим персональним схильностям і навичкам.

У моєму випадку наукова журналістика виявилася ідеальною за всіма чотирма критеріями – і порівняно з дослідницькою роботою, і порівняно з будь-якими іншими можливими професіями.

Хто відвідує науково-популярні лекції в Україні

Загалом, у будь-якій країні на науково-популярні лекції ходять дуже приємні люди. Ядро аудиторії – це молоді городяни з вищою освітою (зазвичай не пов’язаною з біологією, оскільки їм було б нудно на науково-популярних лекціях, які так чи так крутяться навколо базових речей).

Здорово, що жителі України досить великодушні, щоб ходити до мене на лекції попри моє громадянство

Саме в Україні мене захоплює те, що я (майже) не відчуваю на своїй шкурі ненависті за національною ознакою, яку громадяни Росії, напевно, заслужили. Здорово, що жителі України досить великодушні, щоб ходити до мене на лекції попри моє громадянство.

Як популяризувати науку «ззовні»

В Україні популяризація науки розвивалася не так, як у Росії. У нас (у Росії – Ред.) була ініціатива згори: існував фонд «Династія», який заснував Дмитро Борисович Зімін, і цей фонд вкладав серйозні гроші в розвиток популяризації, поки на неї ще не було попиту в суспільстві.

Фонд перекладав книжки, підтримував сайти, заснував премію для російських авторів – і робив усе це доти, поки ініціативи не підхопили інші організації, тому що вже з’явилася аудиторія, яка поступово звикла, що хороший наукпоп існує і що це цікаво. І доти, поки чинна влада не оголосила «Династію» іноземним агентом, що призвело до закриття фонду.

В Україні ж, наскільки я можу судити з боку, первинна ініціатива знизу. Самі люди витрачають власний вільний час і гроші на те, щоб об’єднуватися в просвітницькі спільноти, такі як 15х4, організовувати лекції, сприяти виданню книжок. Хай там як, будь-який розвиток наукпопу – це процес із позитивним зворотним зв’язком: що більше наукпопу, то більше аудиторії, то більше наукпопу, то більше аудиторії тощо. В Україні, як і в Росії, попит великий і перевищує пропозицію, тобто місця для екстенсивного розвитку ще дуже багато.

Мозок матеріальний

Робоча назва моєї третьої книги – «Мозок матеріальний». Вона присвячена тому, як на наших очах руйнується межа між психологією і нейробіологією.

Для будь-якої нашої думки, спогаду, емоції або рішення існують конкретні нейронні контури, що відповідають за реалізацію цього процесу. У багатьох випадках їх можна знайти, дослідити, вплинути на них, і це відкриває дивовижні перспективи, наприклад, для лікування психічних розладів.

І взагалі, знання сучасної нейробіології корисне і в повсякденному житті, для того щоб розумніше користуватися власним мозком.