Світ навиворіт: 5 дивовижних неврологічних розладів

Світ навиворіт: 5 дивовижних неврологічних розладів

Бузковий оргазм, неслухняні руки, половинчастий світ та інші небезпечні ігри, в які грає з людьми їхній мозок.

Людський мозок керує всіма процесами в організмі – без нього ми не змогли б дихати, рухатися, відчувати потяг до інших людей, ворушитися і взагалі жити. Однак найменші несправності в цьому неймовірно складно влаштованому органі можуть спричинити наслідки настільки несподівані, що жодному голлівудському сценаристу не вистачило б фантазії на те, щоб вигадати щось подібне.

«Дім інновацій» вибрав з безмежного розмаїття неврологічних феноменів і розладів п’ять найцікавіших.

Синестезія

Мир наизнанку: 5 удивительных неврологических расстройств Світ навиворіт: 5 дивовижних неврологічних розладів

Відомий фізик Річард Фейнман бачив у рівняннях всі літери «j» бежевими, «n» – кольору індиго, а «x» – шоколадними. А угорський композитор Ференц Ліст ганив музикантів за те, що ті виконують його твори «не в тому кольорі»: «Панове, прошу вас трохи підсилити блакитний відтінок, від цього залежить звучання!» або «Це темно-фіолетовий пасаж! Не потрібно так заходити в рожеве!». Розгублені виконавці веймарського оркестру лише здивовано перезиралися між собою.

Точних підтверджень тому немає, але, вочевидь, і Фейнман, і Ліст (а також письменник Володимир Набоков, композитори Дьордь Лігеті, Олів’є Мессіан, Ян Сібеліус, джазмен Дюк Еллінгтон, філософ Людвіг Вітгенштейн) страждали (чи ні) від синестезії. Це досить поширений нейрологічний феномен, з яким живе близько 4% населення Землі.

У пересічної людини один сенсорний стимул зумовлює одну відповідну реакцію. Наприклад, апельсини на смак відчуваються саме як апельсини, теплий віск на дотик – м’який та щільний, джинсова тканина – трохи шорстка і жорстка. У синестетиків один стимул може спричинити одразу кілька емоційних реакцій. Таким людям апельсини здадуться приголомшливими, віск – бентежним, а джинси – похмурими. У людей із синестетичним сприйняттям почуття ніби накладаються одне на інше.

Згідно з результатами досліджень американського професора Шона Дея, «найпопулярніший» вид синестезії – графемно-колірний («літера – колір» або «цифра – колір»), за ним слідує асоціювання з кольором часових відрізків (людям із такою синестезією хвилини, дні тижня чи місяці здаються кольоровими). Зустрічається навіть сексуальна синестезія – такі синестетики можуть відчувати помаранчеве сексуальне збудження або ж бузковий оргазм.

Можна було б, звісно, припустити, що ці люди просто все вигадують і верзуть метафоричну маячню, але тестування синестетиків свідчить про те, що їхній мозок справді працює інакше. Наприклад, певні тести можуть спричиняти дуже неприємні відчуття у людей з графемно-колірною синестезією – цифри або літери «неправильного» кольору викликають у «піддослідних» різке відторгнення, дезорієнтацію, відразу.

Одна з наукових гіпотез, які пояснюють природу синестезії, стверджує, що в ранньому дитинстві майже всі люди сприймають сенсорні подразники як синестети. Якщо гіпотеза справедлива, то у сприйнятті навколишнього світу в немовлят усе змішано – кольори, звуки, образи. Оскільки в мозку маленької людини можуть існувати надлишкові нейронні зв’язки, що з’єднують різні органи чуття. Із віком зайві зв’язки відмирають, а розмежування емоційних реакцій стає чіткішим. Однак у незначного відсотка населення Землі ці зв’язки зберігаються.

Функціональна теорія пояснює синестезію порушеннями в роботі нейротрансмітерів або виникненням у мозку аномальних нейронних зв’язків, унаслідок чого сигнали «просочуються» із зон, що відповідають за розпізнавання звуку, в зони, які відповідають за сприйняття кольору. Науковці також вважають, що в синестезії, найімовірніше, є генетичний компонент, оскільки вона переходить у спадок. Наприклад, Володимир Набоков отримав колірне сприйняття букв від матері та передав сину.

Синдром ігнорування

Мир наизнанку: 5 удивительных неврологических расстройств Світ навиворіт: 5 дивовижних неврологічних розладів

Американський президент Вудро Вільсон, який ймовірно пережив легкі інфаркти в 1896 і 1906 рр., а також страждав від мігрені та підвищеного тиску, 1919 р. вирушив у тривалу поїздку по всій країні. Подорож у 13 тис км було розраховано на 22 дні. Однак завершити турне Вільсону не вдалося – і без того виснажений президент зліг з інсультом на шляху до канзаського міста Вічита. Повернувшись до Вашингтона, 62-річний Вільсон уже не міг повноцінно працювати. Через пару тижнів нещасний пережив ще один інсульт. І хоча за кілька місяців після цього він усе ж повернувся до своїх обов’язків, неврологічний стан глави американської держави тільки погіршився. Зокрема, Вільсон перестав бачити предмети, розташовані ліворуч від нього. Причому із зором все було гаразд: фізично президент зберіг здатність бачити – він не врізався в меблі, коли пересувався по резиденції. Тобто його мозок подавав сигнали про перешкоди, але усвідомлено бачити все, що знаходиться ліворуч, Вільсон перестав. Наприклад, якщо він сідав за робочий стіл, і ліворуч від нього лежали десять ручок, президент скаржився, що йому абсолютно нічим писати.

Синдром ігнорування (нездатність бачити половину навколишнього світу) – сумний наслідок пошкодження тім’яної частки. Пацієнти із цим синдромом голять лише половину свого обличчя, не бачать годинника, якщо він на «невидимій» руці, не можуть нормально вдягнутися, насилу орієнтуються в просторі. Ба більше, цей неврологічний розлад впливає навіть на спогади. Так, під час експерименту італійських неврологів Едуардо Бізіака і Клаудіо Лудзатті в 1978 р. хворих із синдромом ігнорування просили уявити, що вони стоять посеред добре знайомої їм площі в Мілані. Вони мали описувати будівлі, розташовані на цій площі. Але пацієнти могли перелічити споруди лише з одного боку. Тоді вчені попросили їх подумки розвернутися на 180 градусів і спробувати знову – після цього хворі змогли назвати всі «невидимі» їм доти будинки, але перестали бачити ті, які бачили кілька хвилин тому.

Цікаво, що люди із синдромом ігнорування зазвичай не відчувають дискомфорту при цьому – вони фактично ігнорують свій дефект, залишаються цілком бадьорими та життєрадісними, на відміну від тих жертв інсульту, які, втративши здатність ворушити рукою чи ногою, впадають у депресію. Цей феномен ігнорування синдрому ігнорування називають анозогнозією (а також – загалом нездатність розпізнати власне захворювання).

Синдром Капграса

Мир наизнанку: 5 удивительных неврологических расстройств Світ навиворіт: 5 дивовижних неврологічних розладів

Влітку 1918 р. в клініку до французького психіатра Жана Капграса привезли нову пацієнтку. Жінка вважала, що вона – спадкоємиця короля Генріха IV, але її двійник організувала змову разом з іншими двійниками, змінила колір волосся пацієнтки, закапала їй якусь рідину в очі, щоб і ті змінили колір, а також «викрала груди». Все це – аби позбавити «родичку короля» спадщини.

Дама вигадувала неймовірно складні історії, але в них весь час повторювався один і той самий мотив, який і зацікавив Капграса. У всіх фантазіях хворої присутні «двійники». Зокрема, вона стверджувала, що 28 тис. парижан – здебільшого діти – було викрадено невідомими. Усіх цих людей нібито тримають у катакомбах, деяких заживо муміфікували, а інших катують лікарі-садисти.

Власне, із цією сенсаційною заявою жінка спершу заявилася до поліції. Коли поліцейські поцікавилися у дивачки, як же так вийшло, що ніхто не помітив зникнення такої купи людей, вона упевнено відповіла, що викрадачі замінили вкрадених людей двійниками. І закликала правоохоронців ужити заходів. Поліцейські й справді оперативно вжили заходів – доставили жінку в клініку до лікаря Капграса.

Він почав ретельно вивчати незвичайну пацієнтку. Крім усього іншого, вона стверджувала, що її чоловіка і доньку вбили двійники та посіли їхнє місце. Ба навіть гірше – цих двійників заміняли нові й нові. Так, у чоловіка з роками з’явилося 80 копій, а у дочки між 1914 і 1918 рр. – аж 2 тис. Це пояснювалося тим, що люди з плином часу змінюються – гладшають, худнуть, у них з’являються сиве волосся, зморшки. Але мозок пацієнтки ці зміни сприймав кожен раз як появу нової людини. Психіатр опублікував статтю з описом цього випадку, після чого неврологи почали звертати особливу увагу на пацієнтів з подібними розладами. Виявилося, що ілюзії з участю двійників – явище хоч і рідкісне, але досить поширене. Врешті його назвали «синдром Капграса».

По суті він полягає в тому, що хворий упізнає рідні та знайомі обличчя, але не відчуває належної емоційної реакції. Отож починає вигадувати найказковіші пояснення цьому. Із розвитком технологій просто двійники стали перетворюватися у таких пацієнтів на прибульців, клонів, роботів і андроїдів. Неврологи згодом помітили, що причиною прояви синдрому Капграса стають токсини, метамфетаміни, сильні удари по голові, хвороба Альцгеймера, а також важкі психологічні потрясіння – такі як утрата близьких. Утім, суперечки про те, що провокує синдром, досі тривають. Одна з найпопулярніших теорій говорить, що поштовхом стають порушення в роботі зорової системи мозку, відповідальної за розпізнавання осіб.

Інколи синдром Капграса призводить до найсумніших наслідків, адже спричиняє у хворих напади люті й агресії стосовно «двійників». Скажімо, 1980 р. житель Міссурі відрубав голову власному вітчиму. Після чого заходився шукати в його шиї дроти й мікросхеми – сердега був певен, що хтось замінив його вітчима роботом. Але відомі також і випадки, коли синдром Капграса допомагав пацієнтам налагодити сімейне життя. Наприклад, у 1930-х одна француженка стверджувала, що її чоловік – нікчемний коханець. Натомість його «двійник» був справжнім жеребцем.

Синдром чужої руки

Мир наизнанку: 5 удивительных неврологических расстройств Світ навиворіт: 5 дивовижних неврологічних розладів

Уявіть, що одна ваша рука перестала вас слухатися. Ні, вона не висить кволо вздовж тіла, як це часто буває у людей, які перенесли інсульт. Навпаки – ваша кінцівка поводиться досить активно. Але при цьому – абсолютно непередбачувано, а іноді навіть ніби на зло своєму господареві. Припустімо, ви хочете відкрити шухляду, бо вам потрібен предмет, який там лежить. Правою рукою ви тягнете ручку на себе, проте ліва – цілком незалежно від вашого бажання – негайно засуває шухляду назад. Жах, правда?

Саме в такій халепі опинилася одна пацієнтка під час Другої світової війни. Вона пройшла лікування від епілепсії – мозолисте тіло в її мозку було видалено хірургічно, після чого напади припинилися. Та ось лишень одна її рука зажила своїм окремим життям. Неслухняна кінцівка розстібала щойно застебнуті іншою рукою ґудзики на блузці, не давала господині відкривати шухляди і загалом поводилася неадекватно. Іншій пацієнтці поталанило ще менше – після того як вона перенесла інсульт, її ліва рука почала щипати жінку за ніс, скидати постільну білизну з ліжка на підлогу, проливати напої. Усе це – без свідомих рішень хворої. «Мабуть, у неї вселився злий дух», – скаржилася бідолашна своєму лікарю. Власне, саме цей випадок 1909 р. поклав початок вивченню «примхливої ​​руки».

Синдром чужої руки – складний і вкрай неприємний психоневрологічний розлад, коли руки пацієнта здійснюють неконтрольовані та небажані рухи. Цей синдром найчастіше буває двох типів. Перший – «магнетичний», коли рука самовільно хапає якийсь предмет і вже не відпускає його. Другий – коли права та ліва руки перебувають в опозиції одна до одної: одна рука знімає слухавку з телефона – друга відразу кладе її назад. Тобто людині з другим типом синдрому чужої руки можна забути про настільні ігри. Деякі пацієнти можуть страждати одночасно від обох типів розладу. Так, Сем Кін у своїй книзі «Дуель нейрохірургів» наводить приклад такого рідкісного «щастя»: один літній інтелігентний чолов’яга, який переніс інсульт, у якийсь момент виявив, що його ліва рука самовільно розстібає його ж ширінку і дістає член. При цьому, якщо вона за щось хапалася, то вже не відпускала. До цього чоловік ніколи не був схильний до ексгібіціонізму.

Попри те що всі ці історії з боку виглядають досить комічно, зрозуміло, ніякої втіхи людям синдром чужої руки не приносить. Навпаки – серйозно отруює їхнє життя. Історія неврології знає, мабуть, лише один випадок позитивного впливу цього розладу – рука пацієнтки, щойно та витягала іншою рукою портсигар, негайно закривала його і ховала назад.

Синдром непогано досліджено, і сьогодні неврологи мають досить точне уявлення про його причини. Так, «магнетичне» хапання зазвичай виникає через пошкодження фронтальних часток мозку. А «війна» двох рук – наслідок шкоди, заподіяної мозолистому тілу, яке відповідає за комунікацію між правою і лівою півкулями.

Синдром Аліси в Дивокраї та синдром Котара

Мир наизнанку: 5 удивительных неврологических расстройств Світ навиворіт: 5 дивовижних неврологічних розладів

Одна з найстрашніших ігор, у яку може грати з людиною її мозок, – ілюзії. Як би ви не вмовляли людину, котра страждає від галюцинацій, які деформують світ, що це лише злі жарти розуму, – вона заледве повірить у це, якщо взагалі повірить. Тому що для жертви ілюзій всі її фантазії – реальність. Клінічні історії, пов’язані з такими порушеннями, інколи виглядають, як справжні кіносюжети.

Наприклад, 1978 р. один мешканець Австралії, який страждав на шизофренію, зненацька «виявив», що в нього на плечі виросла друга голова. Ба більше – він вирішив, що це голова коханця його померлої дружини, гінеколога. Після чого «здогадався», що саме гінеколог убив дружину. І заходився нищити ненависну голову. Відрубати її сокирою у нього не вийшло, тому чоловік узявся за пістолет. Вистріливши в «голову гінеколога», він поцілив свою. Причому куля, зачепивши мозок, дивовижним чином «вилікувала» чоловіка від страшної ілюзії.

Не менш «весело» буває і жертвам так званого синдрому Аліси в Дивокраї. Цей синдром, названий на честь відомої казки Льюїса Керрола, – рідкісний неврологічний розлад, побічний ефект мігрені або нападів, і характеризується перекрученим сприйняттям навколишнього світу. Люди, яким не пощастило «надбати» цей розлад, можуть відчувати себе зменшеними до 10 см (мікропсія) або ж навпаки – «вирости» до 5 м (макропсія). Простір і час для таких пацієнтів теж спотворюються – стеля раптом починає опускатися на голову, стіни – розсуватися, а підлога несподівано стає в’язкою, наче болото. Часто синдром Аліси в Дивокраї проявляється у людей, які страждають від сильних мігреней, шизофренії, епілепсії, пухлин головного мозку і мононуклеозу.

Мир наизнанку: 5 удивительных неврологических расстройств Світ навиворіт: 5 дивовижних неврологічних розладів

До речі, група англійських психіатрів, проаналізувавши книгу «Аліса в Дивокраї» та ілюстрації до неї, дійшла висновку, що Керрола мучили мігрені, які призводили до спотворення сприйняття реальності.

Ще один моторошний неврологічний розлад – синдром Котара. Складно уявити більш екзистенціальну ілюзію (Сартр би оцінив): людям, що страждають від цього синдрому, здається, наче вони або якісь частини їхнього тіла мертві. Вони чують гниття, сморід, перестають відчувати частини свого тіла.

Зокрема, широко відомий випадок пацієнта Грема. Після численних і марних спроб хоч якось допомогти хворому його лікарі звернулися до неврологів Адама Земана з Ексетерського університету (Англія) і Стівена Лорейса зі Льєзького університету (Бельгія). Річ у тім, що Грем, прокинувшись одного ранку, відчув, що він помер. Точніше – його мозок.

«Коли мене поклали до лікарні, я весь час твердив лікарям, що вони даремно переводять на мене свої таблетки, тому що мій мозок мертвий, – згадував чоловік. – Я втратив здатність відчувати смак і запах. Я не потребував їжі, спілкування і взагалі не відчував потреби що-небудь робити. Зрештою я став блукати кладовищем, тому що так почувався найближче до смерті».

Вражає, що такі пацієнти нітрохи не збентежуються, коли їм вказують на те, що ось же вони сидять, ворушаться, розмовляють, – ніщо не може зруйнувати їхню ілюзію.

«Усі ці розмови мене тільки дратували. Я не знав, як я міг ходити й говорити з мертвим мозком. Я просто не сумнівався, що мій мозок помер, та й по всьому», – розповідав Грем.

За однією з теорій неврологів, синдром Котара – це щось на зразок синдрому Капграса навпаки. Якщо людина із Капграсом не відчуває належного емоційного відгуку стосовно родичів і близьких, то з Котаром – сама до себе, із чого робить висновок, що вона просто мертва.

Згідно з висновками Сема Кіна, неврологія цілком переконливо говорить нам про те, що будь-який атрибут людської психіки, навіть відчуття свого життя, може втратити сенс, а то й геть зникнути, якщо постраждає та чи інша ділянка головного мозку.