Науковий комітет спробує «підтягнути» Кабмін

Науковий комітет спробує «підтягнути» Кабмін

Спеціально для «Дому інновацій» члени Нацради з питань науки і технологій розповіли про те, чого не вистачає українській науці та як наукова експертиза може вплинути на якість законопроектів.

У наукової спільноти з’явилася можливість впливати на рішення Кабміну. З 15 листопада всі нормативно-правові акти уряду мають проходити експертизу Наукового комітету Національної ради з питань науки і технологій, до якого входить 24 наукових діяча. Відповідні зміни до свого регламенту вніс Кабмін.

«Дім інновацій» дізнався, як цей механізм працює на практиці та чи зможе наукова експертиза вплинути на якість документів, що виходять з-під пера чиновників.

Науковий підхід

Як розповів член Наукового комітету, доктор фізико-математичних наук Олексій Колежук, сьогодні безліч нормативно-правових актів в Україні суперечать один одному і таким чином зменшують ефективність наукової роботи. Саме тому потрібна експертиза з наукового середовища.

Науковий комітет дає свої рекомендації про те, що треба змінити в документі

На експертизу потрапляють нові нормативно-правові акти, що стосуються науки, зокрема законопроекти, які проходять через Кабмін. Верховна Рада, як і раніше, не узгоджує свої напрацювання з ученими. «Будь-який депутат може з голосу що завгодно запропонувати, під час засідання воно буде ухвалено без якихось консультацій», – зазначає Олексій Колежук.

За півмісяця роботи Науковий комітет розглянув майже півдесятка листів із законопроектами від Кабміну. За словами пана Колежука, в основному вони надійшли від Міністерства освіти і науки (МОН). Науковий комітет забезпечив їх експертизу і надав свої висновки.

Чи буде ці висновки враховано, невідомо. Адже, виявляється, що вимог стосовно виконання рішень Наукового комітету поки немає. «Наші рекомендації не є обов’язковими. Ми їх можемо надати, але орган – розробник законопроекту не зобов’язаний бути з ними згодним», – зазначає Олексій Колежук.

Крім власне надання рекомендацій Науковий комітет має ще одну важливу місію: впорядкувати роботу міністерств і допомогти їм прийти до спільного знаменника в окремих законодавчих актах.

«Одна з функцій Національної ради – бути майданчиком, де сходяться різні міністерства, різні відомства, далі їх представники бачать вже загальну проблему і якимсь чином координуються», – зауважив Олексій Колежук.

Це виключає доопрацювання законопроектів міністерствами поодинці та забезпечує комплексне розв’язання питань. Такий підхід також виключить ситуацію, в якій одне міністерство розробляє проект відповідно до своїх проблем, інше – інший.

Над чим працює Науковий комітет

Науковий комітет не займається розробкою нормативно-правових актів. «Єдиним винятком, коли комітет сам розробив проект нормативно-правового акту, є розробка документа про Національний фонд досліджень (НФД) – вона законом була покладена на Науковий комітет, і це ми зробили, документ зараз розглядається в Кабміні», – розповів Олексій Колежук.

Проте члени Наукового комітету входять до робочої групи при МОН. Відповідно, вони можуть брати участь у розробці документів і пропонувати свої ідеї міністерству.

Про деякі з них розповіла член Наукового комітету, доктор біологічних наук Нана Войтенко.

Так, одна з ідей – розробити положення про експертизу наукових установ, яка допомогла б розділити їх за рейтингом. Як розповідає пані Войтенко, вже є проекти цього спрямування.

Наукові установи, які займаються фундаментальними та прикладними дослідженнями, хочуть розбити на три групи.

Група А. Найкращі, гідні отримувати підвищене фінансування з бюджету.

Група Б. Наукові установи, які мають прагнути перейти до групи «А». Їх фінансуватимуть на тому ж рівні, який існує сьогодні.

Група В. Найнижча категорія. Фінансування таких наукових закладів має зменшуватися, якщо вони не підвищать свою наукову цінність.

Нана Войтенко вважає, що можна створити спеціальні експертні групи, що й визначатимуть, до якої категорії належить та чи та установа. Експертна оцінка буде враховувати кількість публікацій чи патентів, рівень і новизну досліджень, інші наукометричні показники. Це, на думку вченої, допоможе перерозподілити кошти між бюджетними організаціями, і той «баласт», який існує серед наукових установ, сам собою припинить існування.

Разом з тим, установи, які покажуть міжнародний рівень, отримають краще фінансування.

Подібну систему оцінки можна запровадити і для вищих навчальних закладів, але механізм ще обговорюють. Поки незрозуміло, якою саме вона буде і чим відрізнятиметься від системи оцінювання наукових установ.

«Вимагати в сучасних умовах від університетів рівня наукових установ – дещо безглуздо, бо там співробітникам потрібно ще й викладати», – пояснює Нана Войтенко.

За її словами, у Європі й США існує таке поняття, як full-time equivalent (FTE) – це ступінь залученості співробітника до проекту. До ставки професора в дослідному університеті за кордоном зараховують як час, витрачений на викладання, так і час, витрачений на наукову роботу. А у нас нині виходить так, що викладач для того, щоб отримувати зарплату доцента чи професора, зобов’язаний «читати» величезну кількість годин на рік, і в нього не залишається часу на науку.

У нас викладач для того, щоб отримувати зарплату доцента чи професора, зобов’язаний «читати» величезну кількість годин на рік, і в нього не залишається часу на науку

Також Науковий комітет спільно з МОН розробляє категоризацію спеціалізованих наукових журналів – українських і зарубіжних, в яких публікуються наукові діячі.

Згідно з українським законодавством, публікації в наукових журналах – одна з вимог для захисту кандидатської чи докторської. Але часто рівень наукових видань, вимоги до їхніх редколегій та публікацій вкрай низькі. Тому там публікуються недобросовісні вчені й потім захищають на цій підставі дисертації.

На думку Нани Войтенко, категоризація наукових видань відповідно до їхнього рівня допоможе розв’язати цю проблему.

Як і у випадку з науковими установами, Науковий комітет пропонує три групи класифікації видань.

Група А. Поважні видання (серед них чимало й українських), які входять до визнаних у всьому світі баз Scopus і Web of Science, – вони зарекомендували себе як такі, що ретельно перевіряють публікації.

Група Б. Журнали, які входять до інших, менш суворих міжнародних баз. До членів редколегій цих журналів має бути висунуто певні вимоги: туди повинні входити заслужені вчені – українські та зарубіжні, які стежитимуть за рівнем публікацій.

Група В. Це або журнали з дуже низькими вимогами до публікацій, найчастіше з відсутністю рецензування, або чисто комерційні проекти, які друкують що завгодно за гроші. Залишившись у цій категорії, згодом вони зникнуть, оскільки публікації в таких виданнях не враховуватимуть ні для оцінювання організації, ні для захисту дисертації, ні для здобуття ступеня. Передбачено перехідний період (2 роки) для можливості підвищення рівня публікацій у таких журналах та їх переходу в групу «Б».

«Звичайно, коли будуть оцінюватися наукові організації, не в останню чергу буде враховуватися, в яких журналах публікуються їхні співробітники», – зазначає Нана Войтенко.

Незабаром суворіші вимоги висунуть і до дисертацій, оскільки нинішній рівень їх написання мало відповідає міжнародним вимогам.

«У нас, на жаль, за останні кілька років зросла їх кількість із пониженням якості», – констатує Нана Войтенко.

Науковий комітет хоче виступити за те, щоб усі роботи, на основі яких захищають дисертації, було опубліковано в міжнародних журналах із професійним рецензуванням – таким чином буде забезпечено їхню наукову новизну.

Втім, як наголошує Олексій Колежук, Науковий комітет не розробляє, а тільки радить. І зараз тривають спроби переконати МОН, що слід запровадити правила, описані вище. «Та аж ніяк не факт, що нас почують», – попереджає вчений.

Підписуйтесь на наш канал у Telegram