Система освіти: як перетворити її з гальма на драйвер інновацій

0
429
Система образования: как превратить ее из тормоза в драйвер инноваций

Обсяг інформації у світі, за різними оцінками, подвоюється кожні рік-два. А технології рухають світ з небаченою швидкістю. Людині легко загубитися в цьому потоці.

Як зберегти творче мислення і створювати нове там, де, здавалося б, усе вже створено? Американський письменник, бізнес-консультант і дослідник Гаррі Джейкобс протягом багатьох років вивчає ці питання. Зараз він очолює Всесвітню академію наук і мистецтв – некомерційну організацію, яка об’єднує літераторів, учених, громадських діячів. Серед її членів – письменник-фантаст Артур Кларк, лауреат Нобелівської премії з хімії Фредерік Сенгер, колишній гендиректор ЮНЕСКО Федеріко Майор Сарагоса і ще кілька сотень діячів.

Як зберегти творче мислення і створювати нове там, де, здавалося б, усе вже створено?

«Дім інновацій» зустрівся з Гаррі Джейкобсом на Київському міжнародному економічному форумі та розпитав його про те, як людині вижити в перенасиченому інформацією новому світі.

Гаррі Джейкобс і Вікторія Власенко
Гаррі Джейкобс і Вікторія Власенко

Ви досліджуєте, як соціальне і психологічне зростання особистості впливає на країну, глобальну та інші спільноти. А я цікавлюся технологіями. Тому хочу запитати: як ви думаєте, чи змінюють технології нашу ментальність?

– Технології – це вже результат зміни нашої ментальності. Не технології створили нас, а ми їх. Це ми ставали дедалі інноваційнішими та креативнішими. А нині, звісно, технології допомагають нам просунутися ще далі. Це наш інструмент, наш засіб. Зараз у нас є доступ до інформації, якого раніше не було. Але я завжди наголошую: творці цього інструменту – люди.

Ключ до креативності та інноваційності – це освіта

Технології можуть як сприяти нашій креативності, так і стримувати її. Все залежить від нас самих. І ось що я думаю: ключ до креативності та інноваційності – це освіта. Люди мають усю ієрархією здібностей, і освіта проходить через всі рівні цієї ієрархії. Я думаю, ви розумієте, що в більшості своїй сучасна освіта – це не про розвиток креативності.

Справді. Нас вчать дотримуватися правил, запам’ятовувати «правильні» відповіді…

– Тобто ви розумієте, в чому проблема. Більшість цих знань спрямовано на підвищення нашої ефективності, що протилежно креативності. Щоб ми відповідали правилам, ішли за ними – не вигадували нові правила, не думали нестандартно. І це – моє послання українцям. У вас багато високоосвічених людей, достатньо науки і технологій. Але чого вам справді бракує, то це інновацій. Тому я дійсно радий бачити ваш проект, «Дім інновацій».

Інновації – це чудово, і це те, що потрібно Україні

Інновації – це чудово, і це те, що потрібно Україні. Але вони вимагають іншого типу освіти, а не дедалі більшого вливання інформації. Тому що коли вливати все більше інформації, то просто «помреш мозком». І, на жаль,

це вже відбувається. Я тільки-но повернувся з Південної Кореї, де діти вчаться по 18 годин на день. І знаєте, яка там найбільша проблема? У них там багато студентів з Китаю, які навчаються по 20 годин на день.

Я саме читала статтю про японську журналістку, яка померла від роботи. Протягом одного місяця вона пропрацювала на 159 годин більше, ніж треба.

– Так, я знаю цю історію. Це не креативність. Це те, що опускає особистість до рівня підневільної тварини. І всюди в освітній системі ми кидаємо стільки зусиль на інформацію, а не на розуміння. Але інформація – це лише інструмент.

Зрештою, зараз все можна знайти в Google…

– Саме так! Зараз усе є в мобільному. Наша освітня система побудована на моделі, що виникла 1088 р. в Болонському університеті. Коли вам потрібно навчити наступне покоління, але немає навіть книг, як ви це зробите? Підручники, друковані видання з’явилися через 400 років. А тоді єдиним способом передачі інформації було зібрати всіх разом і дозволити комусь, хто знає, хто запам’ятав і хто має книгу, прочитати їм цю книгу. І розповісти ще щось, що він знає. Він навіть не міг поділитися цією книгою з іншими, тому що книги були рідкістю.

Навіть трохи смішно…

– Це справді смішно, що ми досі робимо так само. Хоча з’явилися книжки, газети, телеграф, а потім інтернет. Але ми, як і раніше, користуємося тією ж моделлю навчання.

Ми, як і раніше, користуємося тією ж моделлю навчання

На якомусь базовому рівні цього достатньо. Але тут з’являється інша проблема. Інформація, її обсяг, зростає дуже стрімко. І якщо ти раптом вирішив «бути освіченим», тобі доведеться вивчити всю цю інформацію.

Але це неможливо.

– Це неможливо. Тому що ми робимо? Ми обираємо спеціалізацію. Ділимо речі на маленькі шматочки, і у нас є експерти з кожного із цих шматочків. Але що більше ми експерти в якійсь частині, то більше ми невігласи в усьому іншому.

Це якби ви знали все про фізику твердих тіл, але не знали, де розташована Африка?

– Ба більше. Я наведу приклад, коли все ще гірше. Пару місяців тому я зустрів старшого економіста одного з провідних університетів. Він представився як «економіст із праці». Я сказав: «О, вас цікавлять питання праці. А я зробив багато досліджень з безробіття», і поставив йому питання. На що він відповів: «Ні, я економіст із праці, працевлаштування – це не моє». Тобто це не про різницю між фізиком і географом. Усередині фізики (де 50 дисциплін), всередині економіки фінансовий фахівець не розуміє маркетинг. Маркетинг не розуміє виробництво. Ми дедалі більше відходимо у фрагментацію. Ось звідки ця проблема.

І що ж робити?

– Інтегрувати їх. Це значить, що замість спроб запам’ятати все потрібно дати людям зрозуміти: запам’ятовування – це лише добра база. Навіть розуміння не завжди достатньо.

Що я маю на увазі: я вивчав психологію, тому що хотів зрозуміти себе, зрозуміти людей. Тому обрав курс із теорії особистості. Передбачалося, що в результаті я зрозумію людську особистість, але виявилося, що ні.

Тому що цей курс означає: «Я дізнаюся те, що інші люди, відомі психологи, вже знають про людей». Тому я вивчив всі теорії, я міг набрати 100% у всіх тестах, але я так і не зрозумів себе. Тому що це абстракція. Це змушує мене думати про те, що таке бути людиною. Я просто запам’ятовую теорію замість того, щоб запам’ятовувати факт. Ось що робить наша освіта.

Я просто запам’ятовую теорію замість того, щоб запам’ятовувати факт. Ось що робить наша освіта

Якщо ви подивитеся в словнику, що таке мислення, то знайдете, що це «процес розуміння». А що таке процес розуміння? Це «щось, що ми робимо, коли думаємо». Але на мій погляд, мислення – це коли ви берете дві якісь речі (або навіть більше), факти, людей – та що завгодно – і зводите їх разом, аби зрозуміти, як вони взаємодіють.

Тому ми говоримо про те, як перейти від запам’ятовування, розуміння, аналітичного мислення, синтетичного мислення до інтегративного мислення.

Наведіть кілька прикладів, будь ласка, як це інтегративне мислення працює і як це пов’язано з креативністю?

Якщо після нашої розмови ви підете й почитаєте, що великі вчені говорять про креативність, люди рівня Ейнштейна… Вони чітко говорять: креативність (у науці чи в будь-якій іншій сфері) – це не процес аналізу. Це коли ви бачите зв’язок, якого раніше не було або який крім вас більше ніхто не бачить. Це зазвичай буває, коли люди перестають думати і діють інтуїтивно. Всі відомі вчені говорили про інтуїцію, це не містика. І так відбувалися найбільші відкриття.

Ньютон сформулював три закони динаміки, і ми сприймаємо це як належне. Ми просто розуміємо те, що він нам сказав. Але в ті часи люди думали, що на об’єкт, який стоїть нерухомо, і на об’єкт, який швидко рухається, діють абсолютно різні закони і вони не пов’язані. Ньютон сказав, що там єдиний принцип. У першому випадку опір руху більше, ніж сила, прикладена до об’єкта, і тому він стоїть на місці. Коли сила перевищує інерцію руху, об’єкт переміщається.

Ще один приклад – це Максвелл, який відкрив взаємозв’язок електрики і магнетизму. Кожен з нас у загальних рисах знає, що таке електрика, бо, коли взятися за дріт, ми відчуємо удар струмом. Але магнетизм – це щось інше. Ми не відчуваємо магніт, ми не можемо його бачити, він не дає ніяких іскор. Тобто Максвелл відкрив зв’язок, який був невидимий для нас.

Ейнштейн зробив це саме з масою та енергією. Вчені аж до того часу думали, що маса і енергія – це дві абсолютно різні речі. А зараз ми всі народжуємося і зростаємо із цим знанням. Всі знають, що E = mc², це елементарно.

Тобто всі ці люди бачили зв’язки, які для інших були невидимі.

Так, і це креативність. Вона проявляється і в бізнесі. Коли Стів Джобс винайшов iPod, це не було технологічним проривом – у якомусь сенсі було, звісно, але не в цьому його геній. На той час уже виробляли мікроелектроніку, музичні плеєри та взагалі все. Джобс уже випускав комп’ютери, й інтернет тоді вже був, і ще були маленькі mp3-плеєри, такі маленькі, що там уміщалася лише кнопка «Увімкнути»/«Вимкнути». І коли Джобс поєднав усі ці речі разом, він підключив людину до цілого світу і цілого ринку музики.

Коли Стів Джобс винайшов iPod, це не було технологічним проривом – у якомусь сенсі було, звісно, але не в цьому його геній

Те саме можна сказати про комп’ютери. Джобс і його партнер Стів Возняк, який недавно приїжджав до України, вони взяли ідею клавіатури від друкарської машинки, екран від телевізора – і з’єднали їх завдяки мікропроцесору.

Ви згадали Стіва Возняка. Як ви думаєте, чому він більше нічого видатного не створив, крім комп’ютера? Це ж із багатьма геніями буває: вони щось придумають – і потім зупиняються.

Стів Возняк створив комп’ютер, коли працював зі Стівом Джобсом у певній точці в часі й просторі. Вони обидва зростали в місці, яке пізніше стало називатися Кремнієвої долиною. І займалися цим як хобі й думали нестандартно. Коли ти вже йдеш працювати в компанію, тебе навчають думати аналітично і систематично. І стає дедалі складніше бачити взаємозв’язки, креативити. Ти можеш щось зробити, але не знати, як ти це зробив. Це загальне правило. Не кожен добрий атлет може бути хорошим тренером. А гарний тренер не обов’язково буде чудовим атлетом. Але він знає дещо, чого не знає атлет. Він розуміє, що і як робить атлет, і може навчити цьому інших.

Якщо подивитися загалом, лише невелика група людей створює інновації. Ще одна група, трохи більша, – це першопрохідці, які відразу застосовують ці інновації. Але є також група людей, які намагаються триматися осторонь від інновацій. Тому що не розуміють цей «новий світ» і зміни даються їм важко. І ось тут виникає бар’єр. Ви можете не користуватися соціальними мережами, але тоді ваші шанси знайти гарну роботу знижуються порівняно з тими, хто використовує LinkedIn, наприклад.

Тому моє запитання таке: що ми або, можливо, держави повинні робити, щоб допомогти цим людям вижити в «новому технологічному світі»?

Ви говорите про людей старшого віку, які вже пройшли половину свого кар’єрного шляху…

Не тільки. Це буває і з молодими людьми, особливо в регіонах.

Це проблема. Але ми не зможемо допомогти цим людям, поки вони самі цього не схочуть. Вони – це продукт освітньої системи, яка надає велике значення отриманню певної компетенції. Технології змінюють все дуже швидко. Те, що ви вчите зараз, через 3-5 років уже не буде актуально. Тому те, чого дійсно треба навчати, це не якісь конкретні речі. Потрібно навчати людей тому, як треба вчитися, і закладати в них упевненість, що вони можуть щось вивчити і насолоджуватися процесом навчання. Всю систему потрібно переглянути.

Вся система освіти потребує перегляду

Це важко, але я наведу вам один приклад. Можливо, така стратегія спрацює з багатьма людьми. Двадцять п’ять років тому я прийшов до одної компанії як консультант. У них був один співробітник, менеджер середньої ланки, який пропрацював 30 років у цій компанії та дійшов до високого рівня. Але він деморалізував усіх навколо. Йому не подобалося і те, і се, і він усім це розповідав.

І от змінився генеральний директор цієї компанії у Великобританії. «Старий» гендиректор сказав «новому»: «Мені дуже шкода, але я залишаю вас із однією проблемою – цією людиною». Все це було за часів, коли бізнес активно впроваджував нові комп’ютерні системи. Слід було розпочати комп’ютеризацію, але ніхто не знав, як це зробити. Отже, довелося відрядити когось на перенавчання, щоб зробити його експертом з комп’ютерних систем. І генеральний директор обрав цього співробітника. Коли він повернувся з новою навичкою, то став чирлідером, чемпіоном зі змін у компанії. Із найбільшої проблеми компанії він перетворився на головний її актив.

Тому, на мій погляд, проблема така: коли людям дають можливість отримати нову компетенцію, вони думають, що їм це не до снаги. І нам необхідно змінити систему таким чином, щоб ця проблема зникла.

Нам необхідно змінити систему таким чином, щоб ця проблема зникла

Наступне покоління – це реальна можливість розробити новий підхід до освіти, коли люди вчитимуться навіть після закінчення процесу формального навчання.

Але тоді потрібно знайти багато людей, зацікавлених у цих змінах. Бо якщо ви – продукт цієї старої системи, то ви будете захищати свій старий спосіб мислення і спробуєте не допустити змін, які спричиняють вам дискомфорт. В Україні багато таких прикладів.

У нашій організації ми говоримо про культурні зміни. Двадцять років тому це суспільство вже пережило величезні зміни в культурі. Це складно, але можливо, як для однієї людини, так і для суспільства загалом. Ви ставите правильні питання, і це вже багато важить.

Рішення проблеми в довгостроковій перспективі полягає в тому, щоб дати молоді набір навичок, про які я вже говорив. І ось тоді ми зможемо рости набагато швидше з меншою кількістю проблем.

Ми, люди, створили технології, щоб зробити своє життя кращим. Передбачалося, що технології звільнять нас від рутини і роботи до 20 годин на день. Але замість цього ми втягли себе в перегони і працюємо навіть більше. Чому ж так відбувається?

Річ у тім, що вся економічна система відокремлена від своєї мети. Мета економічної системи – це добробут людей, достаток людей, а не гроші. Ми створюємо достатньо добробуту для світу, але й достатньо дурниць, тиснемо на людей, замість того щоби підвищувати їхню економічну безпеку. Навіть в Америці рівень незахищеності зростає. У нас достатньо економічної сили, щоб забезпечити добробут кожному, але ми розподіляємо добробут дуже нерівномірно, так що люди на нижньому рівні суспільства відчувають себе в дедалі більшій небезпеці, а люди згори накопичують усе більше й більше того, чого не потребують. Вони дистанціюються від самої мети, чому варто ставати багатим. Це етап, який ми переростемо. Хоча просто зараз від цього не легше.

Не знаю, скільки часу це забере. Але, думаю, через 50 років люди озиратимуться назад і говоритимуть: «Що було не так із цими людьми 2017 року? Божевільні люди. Чому вони працюють по 20 годин на день, якщо вони можуть працювати по дві години, а решту часу вчитися, відкривати нові речі, зростати й насолоджуватися життям?»

Зараз утворилося провалля: технології більш значущі, ніж культурні та соціальні цінності

Зараз утворилося провалля: технології більш значущі, ніж культурні та соціальні цінності. Але ті цінності перебувають на своїй ранній стадії, коли нам потрібно багато працювати. Ми не використовуємо технології повною мірою для зміни тривалості життя, тому що ми, як і раніше, не розуміємо, як їх використовувати. Ми не прийшли до цієї точки і досі вчимося. Іноді необхідно сто років, щоб навчитися чогось. Але усвідомлення необхідності – це вже кращий шлях.

Наступне покоління буде іншим, запевняю вас.

Підписуйтесь на наш канал у Telegram

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here