У пошуках батьківщини коня

У пошуках батьківщини коня

Автори нового дослідження стверджують, що кінь Пржевальського насправді не дикий, і ставлять нові запитання щодо історії одомашнення коней.

Де були одомашнені коні? Дослідники шукають відповідь на це питання не в останню чергу тому, що коні відіграли важливу роль в історії людства. Вони вплинули на те, як люди харчувалися, як вони подорожували і як воювали.

До останнього часу вчені схилялися до того, що доместикація коней відбулася на території сучасного північного Казахстану понад 5500 років тому. Саме тут мешкали представники ботайської культури. Дослідивши їхню кераміку, вчені знайшли на ній сліди жиру із конячого молока та м’яса. Також тут знайдено численні кістки коней та їхні зуби зі слідами використання збруї. Зрештою, археологи виявили сліди загонів для тварин, і це також вказує на те, що саме тут жили перші в історії конярі.

До речі:

Варто додати, що Україну теж розглядають як один із можливих центрів одомашнення коней. На території Кіровоградської області свого часу було знайдено череп коня, що жив понад 5000 років тому, і на його зубах також удалося виявити сліди використання упряжі.

Палеогенетик Людовік Орландо, який одночасно представляє Національний музей природничої історії (Данія) та Національний центр наукових досліджень (CNRS, Франція), і археолог Алан Утрам із Ексетерського університету (Великобританія) вирішили дослідити ДНК прадавніх коней. Для свого дослідження вони «прочитали» ДНК із решток двох десятків коней, знайдених у поселеннях ботайської культури, а також ДНК коней з інших регіонів віком понад 5000 років. Отримані дані порівняли з уже опублікованими геномами давніх та сучасних коней, включно із конем Пржевальського. Результати, які вони здобули разом із колегами з інших країн, були опубліковані в авторитетному журналі Science і виявилися несподіваними.

По-перше, коні Пржевальського, яких вважають єдиними дикими кіньми, що дожили донині, виявилися нащадками коней із ботайської культури. Іншими словами, вони не дикі, а здичавілі.

По-друге, з’ясувалося, що будь-які інші свійські коні не є нащадками коней із ботайської культури. Тобто ті коні, що 5500 років тому жили в загорожах на півночі Казахстану, не залишили по собі нащадків, які б дожили до наших часів.

Цей результат може мати два пояснення. Одне полягає в тому, що було принаймні два центри одомашнення коней і сьогодні ми маємо справу з кіньми із того другого, невідомого нам центру.

Інше пояснення таке: свійські коні з північного Казахстану під час подальших міграцій схрещувалися із величезною кількістю диких родичів, тож їхні гени «розчинилися» настільки, що їх майже не помітно.

Щоб зрозуміти, який із цих сценаріїв відбувся насправді, треба дослідити зразки ДНК віком від 4000 до 5000 років, і саме в цьому напрямку зараз триває робота. А поки що питання про батьківщину перших домашніх коней лишається відкритим.