Коли я була в старших класах школи, у нас з’явився новий предмет – «економіка». Але оскільки школа тоді проходила трансформацію від звичайної до гімназії, ніхто, включно з викладачем, толком не розумів, що це.
І от, коли прийшов час міських олімпіад і когось треба було відрядити на олімпіаду з економіки, обрали мене. Не пам’ятаю, яким було завдання, але відповіді я не знала. Могла тільки здогадуватись, адже економіка – дуже практична штука.
Тому з огляду на свій досвід споживача я просто придумала формулу. І шо ви думаєте? Виграла олімпіаду!
Таких формул я можу вигадати багато. І навіть все своє життя розкласти за цими формулами. Але більш «науковими» вони від того не стануть.
Цей спогад виринув, коли я протягом години слухала виступ Юрія Теслі, декана факультету інформаційних технологій КНУ імені Тараса Шевченка. Десятого листопада він зібрав круглий стіл, щоб розказати про свою «Теорію несилової взаємодії», покликану пояснити світ з погляду інформаційної взаємодії усього з усім. Ця теорія йде нарізно з теорією відносності Альберта Ейнштейна, і її дуже критикує наукова спільнота.
Так, старший науковий співробітник Інституту математики Національної академії наук України Ірина Єгорченко під час виступу в парламенті назвала Теслю псевдонауковцем. За що він подав на неї до суду.
Детальніше про цей конфлікт «Дім інновацій» уже писав у статті «КНУ проти Ейнштейна: в Україні розглядають першу справу про псевдонауку».
Ні Ірина Єгорченко, ні вчені, які її підтримують, на круглий стіл із Теслею не прийшли. Таким чином вони вирішили бойкотувати його діяльність. Усього в залі було близько 20 осіб – переважно викладачі цього самого факультету, а також кілька викладачів з інших університетів.
Юрій Тесля багато посміхався, говорив про позитив у житті, про необхідність іти назустріч одне одному, розказував анекдоти й показував рівняння, які, за його словами, підібрав випадково. Але навіть для мене, людини з гуманітарною освітою, його «Теорія несилової взаємодії» звучала, скоріше, як світоглядна концепція. Причому автор намагався пояснити й фізичні явища, і біологічні процеси, не вдаючись в суть цих явищ і процесів. «Я ніколи не стверджував, що саме так все і є, як описано в моїй теорії. Я кажу, що є така ймовірність. А решту вже нехай оцінюють фізики», – прокоментував він з трибуни. За словами Теслі, йому все одно, як хто називає його теорію. І навіть слово «псевдонаука» в даному контексті його не ображає.
Юрій Тесля стверджує, що над своєю теорією він працював 30 років і здійснив десятки тисяч експериментів, які моделювалися на комп’ютерах.
Як відомо, одна з основних характеристик будь-якого експерименту – це відтворюваність. На питання, чи можливо відтворити його експерименти, Юрій Тесля відповів, що не робив цього. Мовляв, експерименти проводилися на дуже старих машинах, а на нових він не пробував, бо нема часу. «Щоб знову повернутись до роботи над своєю теорією, мені довелось би лишити роботу в університеті», – говорить декан.
Він стверджує, що з 2013 р. займається лише факультетом і до «Теорії несилової взаємодії» не повертається, а також не викладає цю теорію студентам.
На питання, чому ж тоді він вирішив судитися з Іриною Єгорченко, Тесля відповів, що вжите нею слово «псевдонауковець» характеризує не окремо його теорію, а його особистість. Крім того, він є представником університету і таким чином намагається захистити його честь. Загалом склалося враження, що це університет наполіг на позові. Так це чи ні – можемо дізнатися на прийдешньому засіданні суду в січні. Адже представник Ірини Єгорченко попросив залучити університет до справи як третю сторону.
Сам Тесля каже, що завдяки «шуму» навколо нього виріс інтерес і до його теорії. «До мене почали звертатись люди, які хочуть написати щось за цією теорією. Я кажу їм, що не буду заважати, хоча й допомагати теж не можу», – розповідає він. Якщо це дійсно так, то в майбутньому в Україні може з’явитися ще більше теорій, котрі, м’яко кажучи, викликатимуть питання у науковців. А в колонці Антона Сененка можна почитати про те, які небезпеки несе псевдонаука.
