Хоча це й може здатися дивним, але британська та українська системи охорони здоров’я мають схожі засади. І тому британську модель набагато легше запровадити в Україні, ніж інші.
На відміну від британської, американська чи німецька моделі страхової медицини працюють таким чином: є лікарні, які мають заробляти гроші та сплачувати свої рахунки. Що більше процедур проводять – оперують, роблять МРТ, УЗД, інші дослідження і тести, – то більше лікарня заробляє і, відповідно, тим вона прибутковіша.
Британська ж система дуже прагматична і працює інакше. Вона є безкоштовною. Але пріоритет у лікуванні тут надають молодим людям без хронічних захворювань – тобто тим, хто працюватиме та сплачуватиме податки, тобто підтримуватиме життєдіяльність всієї системи. Такі громадяни, потрапивши до державного лікаря, мають найбільше шансів одержати кваліфіковану медичну допомогу якнайшвидше. Їх вилікують якомога скоріше – щоб вони повернулися на роботу і продовжили сплачувати податки.
пріоритет у лікуванні тут надають молодим людям без хронічних захворювань
Також у пріоритеті – онкохворі та люди із серцево-судинними недугами.
Але якщо ви на пенсії та страждаєте, припустимо, від болю у суглобах чи діабету, вам доведеться досить довго чекати на прийом у профільного лікаря. Або ж звернутися до приватної клініки. Тобто платити за медичні послуги вам доведеться або часом, або грошима. Звісно, таким хворим система здається не надто справедливою.
Річ у тому, що у Великій Британії пацієнт не може звернутися безпосередньо до профільного лікаря – кардіолога, травматолога чи хірурга. Він завжди спочатку звертається до так званої первинної медичної ланки – тобто до загального сімейного лікаря, який слугує «бар’єром» між пацієнтом і дорогими клінічними вузькопрофільними фахівцями. І саме він вирішує, чи потрапите ви до спеціалізованого лікаря у шпиталі та як швидко. Тобто у Великій Британії ви не можете просто прийти до лікарні й сказати: «В мене температура, дайте мені антибіотики!» – вам не пропишуть антибіотики тільки тому, що ви їх хочете.
І, до речі, британський сімейний лікар дістає 100 фунтів на рік за людину. Це, здається, так мало, але система працює.
До того ж британська модель охорони здоров’я здебільшого передбачає лікування вдома – до шпиталю тут кладуть лише у крайніх випадках, наприклад, коли людині потрібна операція. Якщо у вас пневмонія, шкірне висипання чи застуда, вам дадуть антибіотик і завернуть додому. Те саме стосується паліативної медицини – люди вмирають удома, а не в лікарнях.
Але у Великій Британії ви матимете найбільше шансів отримати найкращу невідкладну допомогу – вона найліпша у світі.
Україна має пострадянську систему охорону здоров’я – тобто, як і британська, вона безкоштовна. І перебудова з однієї на іншу подібну модель буде значно легшою, бо небагато речей доведеться змінювати.
Головна відмінність української медицини від британської – у Великій Британії рушієм системи є сімейний лікар, який вирішує, чи скеровувати пацієнта до дорогого спеціаліста, а в Україні – профільні лікарі у поліклініках, до яких люди звертаються безпосередньо. І це єдина велика розбіжність. Все ж інше – оподаткування, оплата послуг з бюджету, диспансеризація – дуже схожі на базисному рівні.
у Великій Британії рушієм системи є сімейний лікар
Імплементація цих двох принципових речей – зменшення кількості ліжок у лікарнях (тобто більше лікувати вдома) та первинної, сімейної медицини – є найлогічнішою зміною структури. Після цього стане можливим покриття потреб медицини з державного бюджету.
За неофіційними даними, які я чув у кількох розмовах із чиновниками в Україні, з усіх грошей, що витрачають на лікарів у державі, на хабарі йде лише 30%. Тобто 70% медичних послуг зараз сплачують з бюджету. Але величезна проблема в тому, що ці кошти витрачають абсолютно нераціонально – тому їх не видно. Якщо ці витрати раціоналізувати, то українці й справді платитимуть зі своєї кишені за медичні послуги лише 30%. Решту покриє держава.
