30 роки тому разом з іншими випускниками Українського державного медичного університету ми були першими в нашій країні, хто в рамках пілотного проекту складав американські іспити «Step». Це найкращі медичні тести у світі, і в США їх мусить здати кожен, хто хоче стати лікарем. Передбачалося, що і в Україні буде запроваджена подібна система, щоб контролювати рівень підготовки майбутніх лікарів.
Нам довелося відповідати на шикарні, складні питання. Потім були іспити з акторами, які імітували хворих, а ми мали «поставити діагноз» – адже у справжнього лікаря мають бути не лише знання, але й навички. Я був просто у захваті, як і більшість моїх однокурсників.
Потім я поступив в аспірантуру, почав працювати на кафедрі рідного Університету, тоді як американський «Step» перетворився на український «Крок». Слово «крок» в нашій мові точно відповідає англійському «step». Але тести із цими назвами відрізняються разюче. Щороку рівень складності запитань в наших тестах падав, і сьогодні, щоб відповісти на них правильно, іноді не треба спеціальних медичних знань, а достатньо просто здорового глузду і загальної ерудиції.
Разом із тим, з року в рік зростав відсоток неправильних відповідей, що допускається для успішної здачі тесту. Ще минулого року випускнику медичного ВИШу було достатньо відповісти правильно на 51% запитань. Тобто, 49% пацієнтів можна вбити, або залишити каліками – це нормально з точки зору нашої медичної освіти. Не дивно, що при цьому відсоток студентів, які успішно складають «Крок», прямує до 100. Щоправда, не з першого разу, а з другого, третього, четвертого – майбутні медики складають тести стільки разів, скільки треба – виганяти їх не вигідно.
Ще минулого року випускнику медичного ВИШу було достатньо відповісти правильно на 51% запитань. Тобто, 49% пацієнтів можна вбити, або залишити каліками – це нормально з точки зору нашої медичної освіти.
Серед цих студентів багато іноземців, зокрема, громадян Індії. З українським дипломом вони повертаються на батьківщину, де їм доводиться складати вже індійські тести, щоб захистити свою кваліфікацію. Не думаю, що ці тести складніші за американські, але їх успішно складають лише 12% тих, хто отримав український диплом. 88% браку – це, вочевидь, забагато. Звісно, це влаштовує наші університети, тому що іноземні студенти платять більше, ніж наші контрактники. Іноземців це також, мабуть, влаштовує, адже за відносно невеликі кошти вони можуть отримати папірець, а вже потім думати, що з ним робити.
Якщо такий самий тест на чесних умовах провести серед усіх наших студентів-медиків, то я впевнений, що його успішно складуть близько 10%. Парадоксально, але при цьому, українська медична наука має «колосальні» здобутки – саме в медицині захищається чи не найбільше дисертацій. Щоправда, ви практично не знайдете рейтингових публікацій українських вчених-медиків у рецензованих наукових виданнях. Просто тому, що справжніх наукових досліджень в галузі медицини у нас практично не проводиться. Замість них є імітація. Імітатори-викладачі пояснюють правила гри студентам і надихають їх своїм прикладом. Якщо студент не розуміє правила відразу, то зрозуміє згодом. Або поїде за кордон, де будуть цінувати його таланти й здібності. Тепер, гадаю, не варто пояснювати, чому в нашій країні хороші лікарі – швидше виняток, а не правило.
Ви практично не знайдете рейтингових публікацій українських вчених-медиків у рецензованих наукових виданнях. Просто тому, що справжніх наукових досліджень в галузі медицини у нас практично не проводиться.
Щоб було навпаки, треба український «Крок» замінити на оригінальний американський «Step». Нічого неможливого тут немає, адже цей іспит складають не лише в США, але в Канаді й інших країнах. Його складала Уляна Супрун, і мені хочеться вірити, що вона піде на цей відповідальний крок. Буде взагалі ідеально, якщо американські тести проводитиме американська компанія.
Інформувати про зміну системи тестування потрібно заздалегідь: сьогоднішні абітурієнти повинні знати, що після свого третього курсу вони будуть складати «Step 1». Я прогнозую, що його успішно складе один студент з десяти. Решта – на повторне навчання.
Якщо все зробити правильно і чесно, то медичних ВИШів у нас стане менше. Так само менше стане докторів медичних наук, зате їх статті згодом почнуть з’являться у справжніх наукових журналах. Менше стане й лікарів, але лікуватимуть вони нас із вами без хворобливих фантазій і без фуфломіцинів – як і має бути в ХХІ столітті.
