Наземні роботи на фронті: як НРК зберігають життя військових

У сучасній війні, де кожен метр передової прострілюється дронами та замінований, утримання позицій піхотою стає надскладним завданням. Рішенням є не повна заміна солдатів роботами, а передача техніці найнебезпечнішої рутини. Наземні роботизовані комплекси (НРК) стають сполучною ланкою між тилом і позиціями, повідомляє Олег Карпенко, заступник директора фонду «Повернись живим».

НРК — це не просто платформа з пультом, а ціла екосистема, що включає виробництво, навчання, планування місій та адаптацію техніки до умов фронту. За кожним виїздом стоять оператори, інженери, координатори та медики. Наразі використовуються гусеничні платформи (швидкість 8–20 км/год) та колісні на базі квадроциклів (до 70 км/год). Вартість таких комплексів на серпень 2026 року — від 400 тисяч до понад 1 мільйона гривень.

Основний напрямок застосування НРК — логістика. Один робот здатен перевозити до 500 кг вантажу за рейс. В окремих бригадах роботи забезпечують до 60% логістики переднього краю, а на деяких ділянках — усі 100%. Залежно від інтенсивності боїв, один підрозділ НРК може виконувати від 50 до 500 місій на місяць, перевозячи 5–15 тонн вантажу.

Евакуація поранених — ще один критичний напрямок. Класична схема виносу поранених стала практично неможливою через загрозу FPV-дронів, тож НРК часто є єдиним способом витягнути бійця із «сірої зони». Також роботи використовують для повернення тіл загиблих захисників. Як зазначає Карпенко, саме брак потреби в евакуації пояснює слабший розвиток НРК у росіян.

Застосування НРК для мінування та з бойовими модулями поки не стало масовим. З мінуванням краще справляються важкі нічні бомбардувальники, а турелі використовують лише в окремих підрозділах.

Підготовка операторів відбувається в школі «Варан» при навчальному центрі Сухопутних військ, яку з 2024 року системно підтримує «Повернись живим». Фонд забезпечує інфраструктуру, матеріально-технічну базу та транспорт. Втім, реальний професійний досвід оператори отримують уже в бригадах під час виконання бойових місій.

Ринок НРК в Україні стрімко зростає: десятки, якщо не сотні виробників, але лише близько десяти компаній виробляють справді якісні рішення. Бригади отримують платформи через єБали, прямі закупівлі або централізоване забезпечення. Іноземні розробки майже не використовуються через невідповідність реаліям війни та високу ціну.

Серед системних викликів — скептицизм командування, недосконалість державних закупівель, відсутність готових заводських рішень, критична залежність від Starlink та складні умови експлуатації. Галузь шукає дешеве, масове та ремонтопридатне рішення, як свого часу сталося з FPV-дронами.

За оцінками, НРК покривають не більше 10% реальної потреби фронту. Як наголошує Карпенко, попереду — стандартизація, розширення підготовки та забезпечення війська робочим «залізом». Фонд «Повернись живим» планує масштабувати успішний досвід підрозділів на всю армію, адже НРК — це асиметрична відповідь на ресурсну перевагу противника.