Роботизація фронту: як НРК зберігають життя військових

Сучасна війна змушує шукати асиметричні рішення, щоб протистояти противнику, який не рахує ані ресурсів, ані людських втрат. Україна, на відміну від ворога, ставить цінність життя в основу стратегії, тому активно впроваджує наземні роботизовані комплекси (НРК). Вони стають сполучною ланкою між тилом і позиціями, перебираючи на себе найнебезпечнішу рутину.

НРК — це не лише платформа з пультом керування, а ціла екосистема, що включає виробництво, навчання, планування місій, доопрацювання під конкретні умови та застосування. За кожним виїздом стоять десятки фахівців: оператори, інженери, тактичні координатори, медики та зв'язківці. Комплекси бувають гусеничними (швидкість 8–20 км/год) та колісними, часто на базі квадроциклів (до 70 км/год). Вартість таких виробів на серпень 2026 року коливається від 400 тисяч до понад 1 мільйона гривень.

Основний напрямок застосування НРК — логістика. Щодня на передній край потрібно доставляти сотні тонн вантажу: боєприпаси, їжу, воду, пальне. Один комплекс здатний перевозити до 500 кг за рейс. В одній з бригад роботи забезпечують близько 60% усієї логістики переднього краю, а на деяких ділянках — 100%. Залежно від інтенсивності боїв, підрозділ НРК може здійснювати від 50 до 500 місій на місяць, перевозячи від 5 до 15 тонн вантажу.

Другий критичний напрямок — евакуація поранених і полеглих. Класична схема, коли піхотна група несе пораненого кілька кілометрів, стала практично неможливою через постійну загрозу FPV-дронів. НРК нині — чи не єдиний реальний спосіб витягнути пораненого з «сірої зони». Це надважкий процес, за яким стоять десятки людей. Повернення тіл загиблих захисників також активно виконується за допомогою роботизованих платформ — це питання гідності та обов'язку.

Мінування та бойові модулі (турелі) поки менш поширені. Для мінування часто ефективніші важкі нічні бомбардувальники, а НРК з турелями використовуються лише в окремих підрозділах для локального прикриття.

Підготовка операторів відбувається в школі «Варан» на базі навчального центру Сухопутних військ. З 2024 року фонд «Повернись живим» системно підтримує цю школу, забезпечуючи інфраструктуру, матеріально-технічну базу та транспорт. Проте найкращий досвід фахівці отримують уже в підрозділах, розбираючи реальні кейси.

Ринок НРК в Україні стрімко зростає: десятки, якщо не сотні виробників, але лише близько десятка компаній пропонують якісні та робочі рішення. Західні аналоги майже не використовуються через невідповідність умовам війни та високу ціну.

Головні виклики для масштабування НРК: скептицизм командування, недосконалість державних закупівель, відсутність готових заводських рішень (кожен комплекс потребує адаптації), критична залежність від Starlink, екстремальні умови (РЕБ, бездоріжжя) та економічна доцільність. Галузь шукає дешеве, масове та ремонтопридатне рішення, подібне до FPV-дронів.

За оцінками, НРК нині покривають не більше 10% реальної потреби фронту. Проте це лише початок. Фонд «Повернись живим» планує масштабувати успішний досвід підрозділів на всю армію, вбачаючи в роботизації асиметричну перевагу, що зберігає життя та підвищує операційну ефективність.