Шведські інженери створили генератор бензину з повітря: ціна та строки

Система складається з трьох синіх гексагональних модулів і за габаритами порівнянна з великим холодильником. За добу установка виробляє близько 3,6 літра бензину, одночасно вилучаючи з атмосфери приблизно 10 кілограмів вуглекислого газу.

Виробничий цикл проходить три стадії. Спершу повітря засмоктується всередину і проходить крізь розчин гідроксиду калію, який утримує вуглекислий газ. Паралельно відновлювана електроенергія живить електроліз: молекули води розщеплюються на водень і кисень, причому кисень вивільняється в атмосферу, а водень іде далі. На завершальному етапі захоплений вуглекислий газ з'єднується з воднем, утворюючи метанол, який через каталітичний процес MTG перетворюється на бензин.

Отримане пальне не містить сірки, етанолу та важких металів, а його октанове число відповідає марці А-95. Це означає, що його можна заливати у звичайні двигуни внутрішнього згоряння без будь-яких модифікацій. Внутрішній резервуар установки розрахований на 64 літри. Робочий прототип розробники показали в Нью-Йорку у травні 2025 року.

Ключове питання до технології — енергетичний баланс. На кожен літр синтезованого бензину витрачається близько 20 кіловат-годин електроенергії, що вдвічі більше за енергію, яку це пальне віддає під час спалювання. Засновники вважають такі витрати виправданими для регіонів, де є надлишок дешевої сонячної чи вітрової генерації, яка інакше просто втрачається. Аргумент на користь нейтральності: двигун повертає в атмосферу той самий вуглекислий газ, який установка раніше з неї вилучила.

Очікувана ціна генератора — від 14 тисяч до 18,5 тисячі євро за одиницю. Компанія Aircela планує стартувати з продажів у Сполучених Штатах наприкінці 2026 року, почавши з тестової фази для партнерів. Серед інвесторів проєкту — співзасновник Ripple Кріс Ларсен, колишній радник ExxonMobil Джефф Уббен і венчурний підрозділ судноплавної компанії Maersk.

Цільова аудиторія пристрою — не міські водії, а ізольовані громади, військові об'єкти, фермерські господарства та промислові споживачі. Йдеться про тих, хто має доступ до відновлюваної електроенергії, але розташований далеко від звичайних заправок. Для України, де децентралізація енергопостачання та автономність критичної інфраструктури є пріоритетом, така модель могла б становити інтерес — щоправда, за умови доступності надлишкової генерації та після підтвердження реальної вартості експлуатації.