УРП в Україні: 13 угод, один видобуток і понад $500 млн невиконаних зобов'язань

Україна має значний потенціал нафти, газу та критичних і стратегічних корисних копалин, проте самі ресурси не створюють економічної цінності. Для цього потрібні капітал, технології, управлінські компетенції та готовність інвесторів брати на себе геологічні, операційні й воєнні ризики. Одним із механізмів, що поєднує ці фактори, є угоди про розподіл продукції (УРП).

УРП — особливий інвестиційний інструмент надрокористування, за якого держава надає доступ до ресурсу, а інвестор вкладає капітал, технології та управлінську спроможність. Видобута продукція розподіляється між сторонами на умовах угоди. Держава не витрачає бюджетних коштів, а геологічні й операційні ризики бере на себе інвестор. Натомість він отримує прогнозовані умови на весь строк угоди — до 50 років. Спочатку більша частина видобутку спрямовується на відшкодування витрат інвестора, і лише потім прибуток ділиться між сторонами.

Саме тому УРП принципово відрізняється від звичайного спеціального дозволу на користування надрами: це довгостроковий інвестиційний контракт, який фіксує правила взаємодії держави та інвестора від геологорозвідки до промислового видобутку.

Українська практика поки що стриманіша. Перші дві угоди уклали 2013 року — щодо Юзівської та Олеської ділянок. Активніший етап почався з конкурсів 2019 року, за результатами яких у 2020–2021 роках підписали ще 11 угод. Станом на вересень 2026 року з 13 УРП промисловий видобуток фактично ведеться лише на Угнівській ділянці. Частина проєктів продовжує геологорозвідку або відновлює роботи, значна частина залишається призупиненою через воєнні та інші обставини.

Сукупні мінімальні інвестиційні зобов'язання за 11 угодами 2020–2021 років перевищують $500 млн, але фактичне виконання, за відкритими даними, становить лише близько 10%. Водночас один працюючий проєкт із промисловим видобутком підтверджує: механізм УРП працездатний і за належного управління дає результат навіть у поточних умовах.

Реалізація залежить від геологічної інформації, сейсмічних досліджень, буріння, доступу до земель, екологічних процедур, інфраструктури, фінансування та взаємодії з державними органами. З 2022 року напрацьованих підходів до організації виробничої діяльності у великих проєктах надрокористування в умовах воєнного стану так і не з'явилося. Частина УРП проходить перегляд умов, зміну структури інвестора або тривалий підготовчий період.

Масштаб нереалізованого потенціалу оцінюють орієнтовно: загальна площа ділянок УРП перевищує 20 000 кв. км, і всі вони розташовані в нафтогазоносних районах. За середньої щільності родовищ (одне на 200–400 кв. км) успішна реалізація програм робіт дала б портфелю потенціал до відкриття кількох десятків нових родовищ нафти і газу. Оцінка не враховує ймовірності геологічного успіху, але навіть часткове досягнення такого результату мало б відчутне значення для економіки та енергетичної стійкості.

Ключове питання сьогодні — не наявність воєнного ризику, який очевидний, а те, чи унеможливлює він проєкт економічно й операційно, чи лише підвищує складність і вартість реалізації. Більшість нафтогазових активів у прифронтових регіонах продовжує працювати, тож вирішальною стає здатність інвестора адаптувати проєктну модель, забезпечити фінансування та керувати підвищеною операційною складністю. Відкладення УРП не обов'язково означає економічну неможливість — воно може відображати зростання вартості капіталу та небажання брати додатковий execution risk.

На переконання Андрія Охотнікова, головний виклик сьогодення в Україні — execution. Інвестору недостатньо отримати право на ділянку: потрібно перетворити геологічний потенціал на реальний проєкт, пройти весь цикл від due diligence та концепції до буріння, будівництва інфраструктури та початку комерційного видобутку. Компанія Powerhouse, яку заснував і очолює Охотніков, супроводжує великі проєкти надрокористування та енергетики в Україні й розглядає УРП не як окремий юридичний документ, а як повноцінний інвестиційний проєкт із управлінням на всьому життєвому циклі.

Підсумок: в умовах кризових явищ на світовому енергетичному ринку інтенсифікація заморожених і нових проєктів УРП може стати фактором довгострокової енергетичної стійкості України. Для цього потрібен перехід від моделі «надра як ресурс» до моделі «надра як інвестиційний актив», а також механізми залучення довгострокового приватного капіталу, готового брати на себе проєктний ризик.