Україна втрачає науковців: бізнес і виші шукають спільну мову

Український бізнес зіткнувся з дефіцитом, який виходить за межі звичайного браку кадрів: компаніям не вистачає фахівців, спроможних створювати нові технології та продукти з високою доданою вартістю. Колишня модель, за якої компанія купувала іноземну технологію, імпортувала обладнання й впроваджувала його у виробництво, більше не працює — це дорого, а часто логістично неможливо. Купуючи готове рішення, бізнес втрачає конкурентоспроможність, тоді як у харчових і біотехнологіях, агросекторі та фармацевтиці перевагу отримує той, хто володіє власною унікальною технологією.

Так виникає конфлікт двох реальностей. Бізнесу потрібні люди з науковим мисленням, умінням працювати з гіпотезами та експериментувати. Водночас молоді науковці, які могли б створювати такі рішення, залишають академічне середовище, бо не бачать шляху від досліджень до реального ринку. Потреба існує з обох сторін, але точки перетину між ними немає.

Масштаб проблеми підтверджує статистика. За даними UNESCO, від 10% до 20% українських науковців виїхали за кордон або змінили сферу діяльності через війну. Понад 54% дослідників зазначають, що не можуть проводити дослідження на довоєнному рівні. У світі ж попит на STEM-фахівців зростає: дослідження Європейської комісії свідчать, що ці напрямки найбільш дефіцитні на ринку, а рівень працевлаштування випускників сягає майже 90%.

Позитивні стимули в Україні також з'являються. У 2026 році державні стипендії з фокусом на молодих учених отримають 2 625 дослідників, активно розвивається мережа університетських стартап-шкіл, інкубаторів та акселераторів. Однак лише грантів і стипендій недостатньо, щоб зупинити відтік кадрів.

Ключова цінність науковця для компанії — здатність пройти повний цикл: проблема → гіпотеза → експеримент → аналіз → технологічне рішення → продукт. Найважливіший етап — з'ясувати, чи можна масштабувати результат у промислових умовах. Стандартний спеціаліст відтворює відпрацьований процес, а дослідник стикається з викликами, на які немає готової відповіді.

Щоб запустити інновації, трансформуватися має вся екосистема. Бізнес повинен створювати більше стажувань, R&D-проєктів і дослідницьких задач для студентів та аспірантів — із реальними задачами, доступом до обладнання та наставництвом. Університети мають працювати з реальними задачами й пропонувати повний цикл від проблеми до технології, а основою для цього є проєкти з бізнесом, сучасні лабораторії та пілотні виробництва. Держава, своєю чергою, має підтримувати весь ланцюг: дослідження → прототип → технологічна перевірка → масштабування → комерціалізація.

Системні зміни потребують часу, тож молодим науковцям варто вдосконалювати компетенції вже зараз. Серед практичних порад — не обмежуватися темою дисертації, ставити бізнесові запитання, працювати з реальним обладнанням, аналізувати дані, володіти англійською, пояснювати складне просто, застосовувати AI з критичним мисленням і розуміти цінність інтелектуальної власності.

Україна стоїть перед вибором: купувати готові технології чи створювати власні. Перший сценарій не дає конкурентних переваг і залишає залежність. Для другого замало лабораторій і грантів — потрібні фахівці, які вміють поставити правильне запитання, провести експеримент і побачити в гіпотезі технологічну можливість. Ними стануть сьогоднішні студенти та аспіранти, тому підтримка молодих науковців — це інвестиція в майбутню економіку.