Навіщо потрібен був жезл із мамутової кістки віком 35 000 років

Артефакт, відомий у німецькій археології як лохштаб — перфорована палиця або жезл, — знайшли у 2015 році. Це 20-сантиметровий стрижень із чотирма невеликими отворами, виготовлений понад 35 000 років тому. Раніше в цій самій печері виявили, ймовірно, найдавніші музичні флейти світу та одну з найстаріших фігуративних скульптур — «Венеру з Холе-Фельс».

Спочатку жезл тлумачили як символічний предмет, пов'язаний із престижем чи владою. Однак Ніколас Конард, чия команда знайшла артефакт, звернув увагу на ретельно вирізьблені спіральні канавки навколо кожного отвору. Це навело його на думку, що палиця могла слугувати для скручування матеріалу, протягнутого крізь перфорації. «Якщо ви проштовхуєте щось через отвір і обертаєте це… ви дуже швидко потрапляєте у світ волокон», — каже Конард, археолог з Тюбінгенського університету.

Експеримент підтвердив здогад: коли дослідники протягли волокна рогозу через отвори, канавки допомогли орієнтувати пасма. За 10 хвилин команда сплела п'ять метрів товстої та міцної мотузки.

Водночас це відкриття увиразнило ширшу проблему археології. Мешканці Холе-Фельс, імовірно, виробляли чимало мотузок, але від них нічого не збереглося — залишився лише найміцніший компонент давньої виробничої системи, жезл із мамутової кістки. «У тому, що ми бачимо в археологічних даних, безумовно, є багато упереджень, оскільки ми зосереджуємося на речах, які зберігаються», — каже палеоантрополог Емма Файнстоун з Клівлендського музею природної історії.

Через це дослідники здебільшого реконструюють доісторію за кам'яними знаряддями та кістяними артефактами, тоді як вироби з рослинних і тваринних матеріалів залишаються недооціненими. «Ми пропускаємо понад 90% того, що відбувається протягом доісторичного часу, і багато з цього відбувається за допомогою технологій, про які ми не думаємо», — зазначає палеоантрополог Брюс Гарді з Кеньйон-коледжу в Огайо.

Найдавніший збережений зразок штучного волокна — шестиміліметровий шматок шнура, виготовлений неандертальцями близько 50 000 років тому. Його знайшли в скельному укритті Абрі-дю-Марас у Франції. «Це, ймовірно, дуже давня технологія, яка сягає набагато давнішої історії, до предка, спільного для сучасних людей та неандертальців», — каже Гарді, тобто йдеться про період понад півмільйона років тому.

Найдавніші свідчення використання волокна датуються приблизно 250 000 років — це позначки на кам'яних знаряддях із Франції та Нідерландів, які вказують, що знаряддя могли прикріплювати до ручки мотузкою. Винахід рукоятки міг стати переломним моментом в історії технологій. «Це фундаментально змінює використання кам'яних знарядь праці та відкриває цілий ряд нових можливостей у концептуалізації інструменту», — каже Вірле Ротс, археологиня з Льєзького університету в Бельгії, яка керувала експериментальною роботою над лохштабом.

Потреба постійно виготовляти мотузки впливала на щоденний розпорядок мисливців-збирачів. За словами Гарді, на одному з практичних занять він з учнями збудував пліт із саджанців платана, зв'язаних приблизно 100 метрами мотузки, і на це пішли «години, години та години виготовлення мотузки». Мобільні групи не могли рухатися далі, доки не мали достатньо мотузок, тож виробництво диктувало сезонний графік.

Підсумок: знахідка в Холе-Фельс не лише прояснює призначення одного артефакту, а й підважує звичну картину доісторії. Кам'яні відщепи можна було виготовляти в міру потреби, тоді як виготовлення мотузок, дублення шкір і обробка дерева вимагали сезонного планування, тривалої праці та групових рішень — технологій, які майже не залишили матеріальних слідів.