ШІ-іграшки замість друзів: чим небезпечні «ідеальні» компаньйони для дітей

На ринку з’являються AI-компаньйони для дітей, зокрема іграшка Gabbo від кремнієвідолинного стартапу Curio. Лінійка включає ведмедя, собаку, кавову чашку в костюмі балерини та бананового равлика професора Лайнуса, який, за задумом розробників, може допомагати з домашніми завданнями, заспокоювати дитину після школи та обговорювати її переживання.

Такі гаджети позиціонують як альтернативу звичним digital-розвагам на кшталт YouTube чи відеоігор. Однак професорка хірургії та педіатрії Чиказького університету Дана Саскінд у своїй книзі «Human Raised» застерігає батьків від надмірного захоплення цією технологією. Вона називає «нескінченно люб’язних» ШІ-компаньйонів «соціально-емоційним еквівалентом того, щоб давати дитині морозиво та печиво під час кожного прийому їжі».

На думку дослідниці, формування мозку дитини потребує «точного нейронного живлення» — складної суміші мови, емоційного настрою та соціальних сигналів: зорового контакту, міміки, сміху, а також невідповідності очікувань і затримок у реакціях. Саме такі взаємодії з дорослими й однолітками, включно з «мікроконфліктами» на кшталт сварок через іграшки, є «надзвичайно продуктивними»: вони формують стійкість і терпіння. Справжня дружба, наголошує Саскінд, «ґрунтується не на нескінченній гармонії, а на конфліктах та їхньому вирішенні».

Натомість ШІ-іграшки завжди погоджуються, лестять і дають швидкі оптимістичні відповіді. Дитина, яка зростає з таким другом, ризикує не сформувати «нейронну архітектуру» для регуляції емоцій, що позначиться на її майбутніх стосунках. Додатково постає питання, хто програмує ці іграшки: у Китаї вони повторюють догми Комуністичної партії, а на Заході, зокрема в партнерстві Mattel з OpenAI, виникають занепокоєння щодо безпеки — проти OpenAI уже подано кілька позовів через шкідливі поради ChatGPT.

Саскінд не закликає повністю відмовитися від ШІ, але виступає проти використання його як замінника батьків. Читати казку на ніч за допомогою помічника — погана ідея, бо це позбавляє дитину мультисенсорного досвіду. Водночас розумно попросити ШІ порекомендувати книжку або скласти оповідання, яке батьки прочитають уголос. Авторка також порушує питання про те, чи варто дітям роками опановувати навички запам’ятовування та аналізу, якщо ШІ в них перевершує, і чи не стануть у майбутньому важливішими емпатія, креативність і соціальна стійкість.

Книга зосереджена на сьогоденні й закликає батьків насолоджуватися хаосом дитинства — сутичками, галасом та істериками, які авторка називає «звуками нашого виду, що піклується про себе». Адже щоразу, коли дитину заспокоюють гаджетом, дорослі втрачають частину власної людяності.