Базові класи активів: як інвестору розкласти портфель за ризиком і метою

До найпоширеніших категорій належать акції, облігації, фонди, нерухомість, грошові інструменти та альтернативні активи. Такий поділ інвестиційних продуктів виділяє Investor.gov.

Акція дає інвестору частку власності в компанії. Заробити на ній можна за рахунок зростання курсу, а в окремих випадках — завдяки дивідендам. Водночас вартість акцій схильна до помітних коливань, тож цей інструмент нерозривно пов'язаний із ринковим ризиком.

Облігації працюють як боргові зобов'язання: інвестор фактично позичає гроші державі, компанії чи іншому емітенту й розраховує на виплату доходу та повернення вкладеної суми на умовах випуску. Рівень ризику тут залежить від надійності позичальника, а ринкова ціна паперів також може змінюватися.

Окремий інструмент для українського інвестора — облігації внутрішньої державної позики (ОВДП). Це державні цінні папери України, через які уряд залучає кошти, а власник отримує дохід згідно з умовами конкретного випуску.

Інвестиційні фонди та ETF об'єднують гроші багатьох вкладників і вкладають їх у портфель різних активів. ETF торгуються на біржі, а в межах одного фонду можуть бути зібрані акції, облігації чи інші інструменти.

Нерухомість теж виступає інвестиційним активом — і не лише у форматі купівлі квартири під оренду чи перепродаж. Йдеться також про комерційні об'єкти та інструменти, що відкривають доступ до ринку без придбання конкретної будівлі. Зокрема, REIT-фонди дають змогу інвестувати в нерухомість через спеціалізовані структури.

До альтернативних вкладень належать дорогоцінні метали, сировинні активи, приватний капітал, хедж-фонди та криптоактиви. Для таких інструментів характерні специфічні ризики, нижча ліквідність або складніша будова, тому механізм роботи продукту варто розуміти до того, як вкладати кошти.

Вибір залежить передусім від мети, горизонту інвестування та толерантності до ризику. Якщо гроші знадобляться за кілька місяців, формувати портфель переважно з високоризикових активів зазвичай недоцільно — їхня ціна може суттєво змінитися за короткий строк. На довгому горизонті набір активів може бути ширшим, зокрема з акціями та фондовими індексами, але враховувати слід не лише потенційну дохідність, а й імовірні втрати.

Один із базових принципів — диверсифікація, тобто розподіл коштів між різними класами активів та окремими інструментами, щоб результат портфеля не залежав від однієї компанії, галузі чи ринку. FINRA зазначає, що розподіл між акціями, облігаціями, грошовими активами, нерухомістю та іншими класами може допомогти керувати ризиком портфеля.

На практиці це означає, наприклад, що замість вкладення всіх коштів в акції однієї компанії капітал розподіляють між паперами різних емітентів, облігаціями та фондами. Навіть диверсифікований портфель не гарантує відсутності збитків — він лише знижує концентрацію ризику.

Варто також відрізняти вид активу від способу інвестування. ETF може вкладати кошти в акції, облігації чи інші активи, тому сам по собі він є радше інструментом або оболонкою для портфеля, а не окремим класом активів.

Перед вкладенням коштів інвестору слід перевірити комісії, ліквідність, валютний ризик, податки, можливість дострокового виходу та потенційні збитки. Орієнтуватися лише на заявлену дохідність не варто: вищий потенційний прибуток зазвичай означає і вищий рівень ризику.

Отже, універсального «найкращого» виду інвестицій не існує. Для одного вкладника пріоритетом буде збереження капіталу та відносно прогнозований дохід, для іншого — довгострокове зростання, а оптимальним рішенням часто стає поєднання кількох активів у диверсифікованому портфелі.